Вы здесь

ГЕРОЇ ЧУГУЇВСЬКОЇ ЗЕМЛІ

Ми знаємо їх, пишаємось та пам´ятаємо. Проте, аби так було вічно, аби слова «Ніхто не забутий, ніщо не забуте!» були не просто словами, а пам´ять про тих, хто подарував нам мирне життя, і яку ми повинні передавати дітям та онукам. Славетні імена Героїв мають нагадувати про себе постійно – в свідомості, у камені, на газетному папері...

Шандула Володимир Никифорович. Народився 6 серпня 1920 року в с. Гракове Чугуївського району у сім’ї робочого. Закінчив 7 класів і школу ФЗУ, працював токарем на заводі «Красний металіст» у м. Славянск, Сталінської області, там же був членом аероклубу. У 1938 році призвався до лав армії, згодом закінчив Ворошилоградську військову академію. В діючій армії з жовтня 1942 року. Як заступник командира авіескадрилії 162-го гвардійського бомбардувального полку виконував завдання по знищенню військових об’єктів у тилу ворога. На його рахунку 150 бойових вилетів, особисто збив 10 літаків. Двадцять разів скидав бомбовий вантаж на Берлін. За успішні виконання бойових завдань командування Президіум Верховної ради Радянського Союзу присвоїв 27 червня 1945 року гвардії капітану Шандулі Володимиру Никифоровичу звання Героя Радянського Союзу. Володимир Никифирович нагороджений орденами Леніна, трьома – Червоного знамені, двома - Вітчизняної війни І степені, трьома – Червоної зірки та медалями.

Ришков Іван Іванович. Народився 25 серпня 1914 року в сел. Малинівка. Закінчив рабфак, Батайську авіаційну школу ГВФ в 1937 році. В липні 1941 року призваний до РККА. З серпня в діючій армії. Служив старшим лейтенантом, заступником командира ескадрильї 2 авіаційно-транспортної ГВФ. До грудня 1944 року зробив 358 бойових вилетів в глибокий тил ворога. Доставляв партизанам зброю, продукти, вивозив поранених. За подвиги Президія Верховної Ради СРСР 18 серпня 1945 року присвоїла йому звання Героя Радянського Союзу. В мирний час служив у ВПС. З 1961 року пішов у запас в званні підполковника. Мав орден Леніна, Червоного Прапора, Великої Вітчизняної війни ІІ ступеню, Червоної зірки. Помер 13 жовтрня 1976 року в Москві. Сьогодні в селищі Малинівка проживають сестра та племінник Героя.

Панєжда Петро Олексійович. Народився 28 червня 1916 року в с. Кожухівка Васильківський району Київської області в родині робітників. Служив в лавах РККА з 1939 по 1946 рік. Учасник бойових дій з липня 1941 року. Воював на Західному, Вороніжському, Степовому та на 2-му Українському фронтах. Указом Президіума Верховної Ради СРСР від 26 жовтня 1943 року за мужність та героїзм при форсуванні Дніпра, зразкове виконання завдання з розвідки противника помічнику командира взводу 75-ої окремої гвардійської розвідувальної роти 72-ої гвардійської стрілкової дивізії гвардії сержанту Панєждє Петру Олексійовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденом Леніна та медалями «Золотая звезда», «За отвагу», «За победу над Германией». В 1948 році працював завідуючим підсобним господарством Харківського військового шпиталю, з 1952 року - наглядачем в лагерному відділенні ГУМД МВС СРСР. З 1955 по 1976 рік працював в цехах Чугуївського м’ясокомбінату. В 1963 - 1967 роках – депутат Чугуївської районної ради депутатів робітників. Був членом Всесоюзного товариства винахідників та раціоналізаторів, автором декількох раціоналізаторських пропозицій.

Музикін Василь Пилипович. Народився 18 квітня 1918 року в с. Зарожне Чугуївського району у сім’ї селянина. Закінчив 4 класи Зарожненської школи. У 1929 році сім’я переїхала до Чугуєва, де у 1936 році закінчив середню школу № 1. За комсомольським набором направлений курсантом Одеського артилерійського училища імені М.Ф. Фрунзе. Закінчив його у 1939 році. Проходив службу командиром батареї 108-го артилерійського полку Московського військового округу, пізніше - в 402-му гаубічному артполку 7-ї армії. Брав участь у звільненні Західної України, у Радянсько-Фінській війні 1939-1940 роках. За умілі бойові дії на Карельському перешийку, зруйнування доту 006 на лінії Манергейма Ляхтинєєвського укріпленого району Президія Верховної Ради Радянського Союзу присвоїла 21 березня 1940 року лейтенанту Музикіну Василю Пилиповичу звання Героя Радянського Союзу. Після закінчення боїв у Фінляндії старший лейтенант Музикін В.П. проходив службу у Прибалтійському особовому військовому округу. Там його і застала Велика Вітчизняна Війна. Брав участь у боях у складі Північно-Західного фронту, захищав Москву.

Командир дивізіону капітан Музикін В.П. брав участь у битві на Курській дузі, визволяв Україну, воював на польській землі у м. Хелм, передмістя Варшави, Лодзі, Познані, форсував Одер північніше Франкфурта, штурмував Берлін. У 1947 році Музикін В.П. закінчив вищу офіцерську артилерійську школу. До 1961 року проходив службу у лавах Збройних Сил Радянського Союзу. Після демобілізації полковник запасу працював заступником голови Чугуївської місцевої ради, начальником Штабу цивільної оборони, районним організатором «Союздруку». Був депутатом міської ради. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ступеню, двома - Червоної Зірки та медалями. Помер 28 травня 1980 року, похований у м. Чугуєві.

Матерієнко Микола Пилипович. Народився в с. Мосьпанове Чугуївського району у сім’ї службовця. Закінчив семирічну школу, Харківський транспортний технікум, а згодом Сумське артилерійське училище. Працював у колгоспі. З перших днів війни добровільно пішов в армію, був учасником Сталінградської битви. Біля м. Круман (Литовська РСР) воїни його підрозділу відбили 13 атак, підбили 20 танків, знищили біля 300 гітлерівців. Відбиваючи чергову атаку, Матерієнко М.П. сам став до гармати і підбив кілька танків. Його було тяжко поранено. З поля бою лейтенанта винесли непритомним. За мужність, відвагу, проявлену в бою, Президією Верховної Ради Радянського Союзу 4 червня 1944 р. гвардії старшому лейтенанту Матерієнку М.П. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 22 липня 1944 року в жорстокому бою Матерієнко М.Ф. було поранено і він помер. Поховали його біля сільськогосподарської школи Краславського району Латвійської республіки.

М’ягкий Михайло Васильович. Народився в 1922 році в с. Клугино-Башкирівка Чугуївського району у сім’ї селянина. З жовтня 1941 року у діючій армії, у 10 гвардійському окремому батальйоні мінерів 43 армії Калиновського фронту. За проявлену хоробрість і відвагу в бою у складі розвідній групи в тилу противника у села Княжино, Руднянського району, Смоленської області. 4 червня 1944 року Президія Верховної Ради Союзу РСР присвоїла гвардії рядовому М’ягкому М.В. звання Героя Радянського Союзу посмертно. Нагороджений орденом Леніна.

Литвинов Володимир Григорович. Народився 24 листопада 1919 року в с. Маслівка Чугуївського району у сім’ї селянина. Закінчив 10 класів. В жовтні 1937 року призваний до армії, курсант Харківського бронетанкового училища. Приймав участь у боях у Прибалтиці, під Ленінградом, був командиром роти середніх танків 1-го батальйону 7-ї гвардійської танкової бригади Ленінградського фронту. За проявлені героїзм і хоробрість у боях за населений пункт Кшентиці Новгородського району командиру танкової роти Литвинову В.Г. Президія Верховної ради Радянського Союзу 26 серпня 1944 року присвоїла звання Героя Радянського Союзу посмертно.

Кравцов Микола Микитович. Народився 3 березня 1921 року на хуторі Кулаково Ровеньського района Бєлгородської області в сім’ї селянина. Батьки переїхали в Чугуївський район. Закінчив 7 класів, потім фельдшерську школу. У Червоній Армії з 1939 року. В 1940 році закінчив Харківське військово-медичне училище. На фронті з червня 1941. Фельдшер батареї управління 42-ї окремої винищувально-протитанкової артилерійської бригади (3-й Український фронт), лейтенант медичної служби Кравцов М. Н. 15 жовтня 1944 року, діючи у складі штурмової групи із захоплення телеграфно-телефонної станції Бєлграда (Югославія), у критичний момент бою кинувся на амбразуру дзоту противника. Помер від ран 18 жовтня 1944 року. Похований на військовому кладовищі у Бєлграді. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року Кравцову Миколі Микитовичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденами Леніна, Червоної Зірки, медаллю.

Комендат Вадим Петрович. Народився 21 липня 1923 року в м. Чугуїв у сім’ї робочого. Закінчив 10 класів. В 1940 році закінчив Іловайський аероклуб. В 1941 році призван до армії, у 1943 - закінчив Ворошиловградську військову авіаційну школу пілотів. З травня 1943 року у діючій армії – лейтенант, старший льотчик 502- го штурмового авіаполку 214-ї штурмової дивізії 15-ї повітряної армії Прибалтійського фронту. За рокі війни Комендат В.П. виконав 124 бойових вильоти на штурмування укріплень, живої сили і бойової техніки ворога. За успішне виконання завдань командування на фронті в боротьбі з ворожими військами Президіум Верховної Ради Радянського Союзу присвоїв 18 серпня 1945 року лейтенанту Комендату В.П. звання Героя Радянського Союзу. Був нагороджен орденами Леніна, Червоного Знамені, Вітчизняної війни І та ІІ степені, Червоного Знамені, медалями. В 1946 році вийшов у запас. 23 листопада 1949 року загинув у авіакатастрофі.

Зінченко Олександр Іванович. Народився в 1907 році в с. Башкирівка Чугуївського району у сім’ї робітника. Закінчивши 7 класів, працював наймитом. Після революції трудився на Чугуївському обозобудівельному заводі, потім на будівництві гідроелектростанції, Харківському тракторному заводі. В 1929 році його призвали до лав Червоної Армії. У 1933 закінчив піхотну школу. При форсуванні Дніпра під сильним артилерійським вогнем ворога батальйон 385-го стрілецького полку 112-ї стрілецької дивізії 60-ї армії Центрального фронту, яким командував майор Зінченко О.І., успішно подолавши водну препону на підручних засобах, оволодів з ходу частиною села Ясногородка Вишгородського района Київської області. 10 листопада 1943 року Зинченка О.І. тяжко поранило. Через кілька часов він помер. Поховали його в селі Дудки на Київщині. За проявлену сміливість і відвагу при форсуванні Дніпра, міцне утримання плацдарму Президия Верховної Ради Союзу РСР присвоїла 17 жовтня 1943 року звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденом Леніна.

За книгою «Герої Харківщини»

(Продовження в наступному номері)