Вы здесь

ГЕРОЇ ЧУГУЇВСЬКОЇ ЗЕМЛІ

(Закінчення. Початок у № 21)

Зінченко Никифор Миколайович. Народився 10 березня 1911 року в селі Комсомольске, Чугуївського району, у сім’ї селянина. Отримав початкову освіту. У серпні 1941 був призваний до лав Радянської Армії, з вересня - у діючій армії, сержант – наводчик гармати 262 окремого винищувально-протитанкового дивізіону 151 стрілецької дивізії, 7 гвардійської Армії, 2 Українського фронту. 28 грудня 1944 року на підступах до міста Будапешту Зінченко Н.М. прямою наводкою підбив бронетранспортер, знищив 3 кулемети, групу гітлерівців. 1 січня 1945 року поранений залишився один біля гармати. Підбив 3 бронетранспортера, танк. За ці подвиги Президія Верховної Ради СРСР присвоїла Зінченко Н.М. звання Героя Радянського Союзу 15 травня1946 року. Нагороджений орденами: Леніна, Вітчизняної війни 2-го ступеню, Червоної зірки, медалями.

Гуренко Дмитро Григорович. Народився 21 жовтня 1906 року, в с. Леб’яже Чугуївського району, в сім’ї робітника. Отримав вищу освіту, працював зоотехніком. З 1930 по 1932 роки служив в РСЧА, в 1939 році знову пішов до лав Червоної армії, в 1940-му закінчив курси офіцерів зенітної артилерії. З червня 1941 року гвардії майор Гуренко Д.Г. – командир 369-го гвардійського самохідно-артилерійського полку. В січні 1945 року його частина захопила міст через річку Пиліцу (Польща). 16 січня полк Гуренко знищив 5 танків, САЧ, 1403 протитанкових гармат, 35 бронетранспортерів, 265 автомобілів. 27 лютого 1945 року Гуренко присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Олександра Невського, двома орденами Вітчизняної війни, медалями. Жив у Києві, помер 6 жовтня 1969 року.

Балакін Василь Микитович. Народився у 1919 році в місті Чугуєві. Після закінчення семирічки і Чугуєво-Бабчанського лісового технікуму працював техніком-лісоводом на Смоленщині. У 1940 році призван до лав Радянської Армії. Службу проходив у саперних частинах. Брав участь у Великій Вітчизняній Війні з перших і до останніх днів. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року за мужність і відвагу, виявлені під час висадки десанту на зайнятий фашистами західний берег річки Вісла командиру саперної роти 67-го гвардійського окремого саперного батальйону 57-ї гвардійської стрілецької дивізії лейтенанту Балакіну В.М. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ст. Червоної Зірки, медалями. Після війни у званні капітана демобілізован, 20 років працював директором Коростищивського лісництва на Житомирщині. Помер 26 червня 1966 року.

Ачкасов Яков Михайлович. Народився в селі Кам’яна Яруга, Чугуївського району, у сім’ї селянина. Закінчив 4 класи. Працював на різних роботах у колгоспі, на ХТЗ. В 1937 році призваний до армії. Проходив службу рядовим 78-го батальйону у Москві до 1939 року. З 1 серпня 1941 року приймав участь у боях. 5 жовтня 1943 року Ачкасов Я.М. – командир танко-десантної роти. За подвиг, героїзм і мужність проявлені на Дніпропетровському плацдармі Президія Верховної ради Радянського Союзу присвоїла йому звання героя Радянського Союзу. Нагороджений орденами: Леніна, Вітчизняної війни І ст., Червоної Зірки, медалями. Після війни працював в райпіщекомбінаті, обирався депутатом районної ради.

Ігнатьєв Михайло Трохимович. Народився 21 листопада 1920 року в селі Тетлега, Чугуївського району. Після закінчення сільської школи працював токарем на Харківському паровозо будівельному заводі ім. Комінтерна. Одночасно відвідував заняття в міському аероклубі. З 1937 року в Червоній Армії. В 1940 році закінчив Сталінградську воєнну авіаційну школу пілотів. В роки Великої Вітчизняної війни воював на багатьох фронтах. Наказом Президії Верховної Ради СРСР 24 серпня 1943 року за успішне здійснення 171 бойового вильоту, участь у 70 повітряних боях, в яких особисто збив 10 і в складі групи – 7 літаків ворога, заступнику командира ескадрильї 13-го винищувального авіаційного полку 201-й винищувальної авіаційної дивізії 2-ї повітряної армії Воронезького фронту лейтенанту М.Т. Ігнатієву присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни І ступеня, трьома орденами Червоного Прапору, медалями. У післявоєнні роки проживав в місті Майкопі Адигейської автономної області Краснодарського краю. Помер 27 листопада 1973 року.

Гончаров Петро Тихонович. Народився 12 липня 1923 року в селищі Малинівка, Чугуївського району, в родині робітника. Закінчив 7 класів. Працював у колгоспі. З травня 1941 року перебував у Червоній Армії. Брав участь у боях на фронтах Великої Вітчизняної війни з листопада 1941 року. Був розвідником 2-го стрілецького полку 50-ї стрілецької дивізії 52 армії 2-го Українського фронту. У ніч на 20 травня 1944 року біля населеного пункту Вултурул (Румунія), перебуваючи у групі захвата, рядовий Гончаров одним із перших увірвався до ворожого окопу. Після короткої схватки взяв у полон піхотинця і доправив його до своєї частини. 20 травня 1944 року під час прориву оборони супротивника гранатами ліквідував 2 міномета, кулемет і близько 10 солдатів, кілька піхотинців узяв у полон. Нагороджений Орденом Слави І-ІІІ ступенів, медалями. В 1946 році був демобілізований. Після війни жив у Львові, працював на будівництві. Трагічно загинув на роботі на початку 50-х років.

Зозуля Михайло Павлович. Народився 17 вересня 1923 року в місті Чугуєві, в родині робітника. Закінчив 7 класів. Був учнем слюсаря на Чугуївському заводі. В Червоній Армії з липня 1941 року, з вересня – на фронті Великої Вітчизняної війни. Учасник оборони Сталінграду і штурму Берліну. Командир відділення розвідувальної роти 15 мотострілкової бригади 16-го танкового корпусу 2-ї танкової армії 2-го Українського фронту сержант Зозуля 7 березня 1944 року на чолі бійців одним із перших переправився через річку Горний Тикич на північ від міста Умань (Черкаська обл.). Виявивши ворожого коректувальника артилерійського вогню, знищив його, що дало змогу нашим стрілкам форсувати річку. Командир екіпажу БТР у складі тієї ж розвідувальної роти і бригади 1-го Білоруського фронту, 26 липня 1944 року на відстані 2,5 км на північний захід від м. Дембліна (Польща) Зозуля розвідав прохід через залізничний міст на р. Вісла. 30 липня 1944 року у розвідці виявив вогневі місця противника, які пізніше ліквідували. Командир екіпажу БТР розвідувальної роти 34 гвардійської мотострілецької бригади 2-ї гвардійської танкової армії 1-го Білоруського фронту гвардії старший сержант Зозуля, командуючи бійцями, 18 січня 1945 року вступив у бій з групою німецьких солдатів на південь від м. Скерневіце (Польща) і особисто знищив понад десяток гітлерівців, разом з екіпажем 29 чоловік взяв у полон. Взяв з товаришами близько 50 «язиків». Під час визволення польського міста Радзеюв знищив гармату, дот, багато фашистів, які не здавалися, а 100 чоловік взяв у полон. Нагороджений Орденом Слави І-ІІІ ступенів, орденом Червоної Зірки, медалями. В 1947 році старшина Зозуля був демобілізований. Жив у Чугуєві, працював майстром слюсарної дільниці на авіаційному заводі. Помер 7 квітня 1975 року.

Литвинов Василь Іларіонович. Народився 1 січня 1911 року в селі Стара Гнилиця, Чугуївського району, в родині робітника. Закінчив 3 класи школи, а в 1938 році – інженерно-технічне училище. В Червоній Армії з 1941 року. З самого початку Великої Вітчизняної війни брав участь у боях. Помічник командира саперного взводу 126 стрілецького полку 380-ї стрілецької дивізії 50 армії 2-го Білоруського фронту старший сержант Литвинов 28 листопада 1943 року в районі села Ужар (Білорусія) зробив прохід у мінному полі ворога. Командир відділення саперного взводу того ж полку, дивізії та армії старшина Литвинов 18 червня 1944 року біля села Давидовичі Чауського району Могильовської області звільнив від мін та дротяного огородження підступи до ворожої передової, знищив 4 гітлерівців. 16 січня 1945 року біля села Глинки Ружанського району Білостокської області (Польща) помічник командира саперного взводу Литвинов разом з товаришами проклав кілька проходів серед мінних полів і дротяних загороджень ворога і навів переправу через річку Руж. Нагороджений Орденом Слави І-ІІІ ступенів, орденами Вітчизняної війни І ступеню та Червоної зірки, медалями. Після війни повернувся на батьківщину. Жив у Чугуєві, працював електрозварювальником на заводі. Помер 26 жовтня 1984 року.

Міщенко Всеволод Іванович. Народився в 23 грудня 1919 року в селі Терни Білопольського району Сумської області, в родині робітника. Закінчив педагогічні курси при Куп’янському технікумі. Вчителював в Тетлезькій школі Чугуївського. В Червоній Армії з 1943 року. Наводчик міномету 842 стрілецького полку 240 стрілецької дивізії 40-ї армії 2-го Українського фронту рядовий Міщенко 14 березня 1944 року в бою біля населеного пункту Кантеліна Черкаської області подавив 2 кулемети, накрив до 10 солдатів, що сприяло виконанню бойового завдання. 28-29 серпня 1944 року поблизу міста Гура-Гумора (Румунія) мінометник того ж полку сержант Міщенко зі спостережного пункту роти коригував вогонь мінометів, в результаті чого захлинулися 3 ворожі кулемети. Під час контратаки противника з власної зброї знищив кілька солдатів. 23 березня 1945 року в боях біля міста Банська Бистриця (Чехословаччина) старший сержант Міщенко зі свого міномету знищив 2 кулемета з ворожими солдатами. В лавах піхоти після цього відбив ворожу контратаку, знищив 6 гітлерівців. Нагороджений Орденом Слави І-ІІІ ступенів, орденом Вітчизняної війни І ступеню, медалями. Демобілізований з армії в 1945 році. Жив у Чугуєві, працював вчителем.

Фурсов Михайло Іванович. Народився 6 листопада 1926 року в місті Чугуєві, у родині робітника. Закінчив 6 класів. Працював токарем на заводі в місті Свердловську. В Червоній Армії з 1942 року. В діючій армії з 1943 року. Наводчик станкового кулемету 4 стрілецького полку 98 –ї стрілецької дивізії 67 армії 3-го Прибалтійськиого фронту єфрейтор Фурсов 15 вересня 1944 року у бою за населені пункти Ломбі й Пюхике (Естонія), відбиваючи ворожі контратаки, вогнем із кулемета знищив близько цілого відділення солдатів. 13 жовтня 1944 року при форсуванні ріки Даугава в районі міста Рига зв’язківець командира роти Фурсов під вогнем супротивника забезпечив безперебійний зв’язок з підрозділами. Під час боїв на плацдармі особисто знищив крупнокаліберний кулемет і 7 гітлерівців. 23-26 грудня 1944 року телефоніст взводу зв’язку 2 стрілецького батальйону того ж полку і дивізії Фурсов в боях під м. Джуксте (Латвія) під вогнем ліквідував 8 пошкоджень на лініях зв’язку. Вступив у бій з групою супротивника, разом з товаришами знищив 6 гітлерівців і 3-х взяв у полон. Нагороджений Орденом Слави І-ІІІ ступенів, медалями. В 1948 році Фурсова звільнено до запасу. Жив у Казахстані, у місті Актюбінську, працював сантехніком БУ тресту «Актюбжилстрой». Помер 12 червня 1973 року.

За книгою «Герої Харківщини» та іншими джерелами