Додати фірму

Сторінка

Історія Чугуєва: від городища до сучасної громади

Торгові ряди в Чугуєві
Торгові ряди, вул. Музейна

Чугуїв розташований на правому березі Сіверського Дінця, приблизно за 41 кілометр автошляхом від Харкова. Це адміністративний центр Чугуївської міської громади та Чугуївського району Харківської області. Станом на 1 січня 2022 року, за довідковими даними, у місті жило 31 018 осіб, а площа міської території становить близько 12,8 квадратного кілометра.

Це довгий огляд історії міста. Ми написали його за відкритими довідковими джерелами й матеріалами музею Іллі Рєпіна, список яких наведено вище. Де джерела розходяться, про це сказано окремо. Подробиці про окремі теми шукайте в блозі цього сайту.

Назва міста

Звідки взялася назва, достеменно невідомо. У московських документах кінця XVI століття, за правління Федора Івановича, згадується «Чюгуєво городище на Дінці», без жодних пояснень. Століттями ці землі лежали в зоні розселення тюркомовних племен, тож найімовірнішим вважають тюркське походження назви.

Є й народна легенда, що поширилася з XVIII століття: нібито місто назвали від «чуги», вузького каптана з короткими рукавами, який носили калмики. Довідка нагадує, що це лише легенда, адже назва «Чугуїв» з'явилася щонайменше за сто років до приходу калмиків у ці місця. У радянські часи місто спробували перейменувати на «Фрунзе», але нова назва не прижилася, і швидко повернулася історична.

Чугуїв близько 1910 року, стара листівка
Чугуїв близько 1910 року

Городище, що було раніше за місто

Місце, де 1638 року заклали фортецю, не було порожнім. Російські документи XVI століття говорять про «Чугуївське городище» як про залишки міста, що існувало ще в давнину. Дослідники Дмитро Багалій і Дмитро Міллер вважали, що до XIII століття ці землі належали Переяславському й Чернігівському князівствам.

Археологічні дослідження 1996, 2005–2007 і 2009 років уточнили картину. Городище створили у VIII–IX століттях ранньосередньовічні мешканці, носії салтівської археологічної культури, пов'язаної з Хозарським каганатом. Окремі знахідки належать до золотоординського часу. Шарів скіфського, ранньослов'янського й давньоруського часів на цьому пам'ятнику не виявили. Докладніше про це в статті про археологію краю.

1638 рік: фортеця й козаки

Московському цареві Михайлу Федоровичу потрібен був захист південних кордонів від польських і кримських військ. Тим часом на Сіверському Дінці з'явилися загони запорізьких козаків на чолі з гетьманом Яковом Острянином: вони відступили на ці землі після поразки під Жовніним і шукали прихистку. 10 серпня 1638 року цар видав грамоту на поселення й побудову фортеці на Чугуївському городищі.

Будівництво доручили воєводі Максиму Ладиженському. Він прибув зі служивими людьми з Білгорода, Курська й Старого Оскола. Фортецю звели на високому скелястому березі при впаданні Чугівки в Донець, на залишках середньовічних укріплень. Рови довелося вирубувати в скелі, але укріплення збудували дуже швидко. Серед перших поселенців, за довідкою, були гетьман Острянин із сином, осавул, писар, 10 сотників, 20 п'ятдесятників, 102 десятники, 887 козаків, двоє білоруських священників і 12 дітей боярських. Скільки було жінок і дітей, невідомо.

Спокійним життя не було. 26 квітня 1641 року частина козаків повстала, захопила скарбницю й підпалила фортецю. Острянин, який намагався зупинити заколот, загинув. Потім сюди прислали чотири сотні служивих людей, а фортеця потерпала від набігів. У 1645 і 1661 роках її ремонтували. У 1670-му в місто заходили повсталі козаки Степана Разіна, але звістка про наближення царських військ змусила їх піти.

За описом 1712 року, у фортеці було вісім веж, а стіни мали понад 850 метрів завдовжки. Там стояли соборний храм, будинок воєводи, митниця, склади: хлібний, соляний і пороховий. Після побудови Ізюмської лінії 1679–1680 років фортеця ще певний час існувала. У 1729 році її перевели в розряд іррегулярних, а після розгрому Кримського ханства 1783 року фортечні споруди розібрали за непотрібністю. На плані 1824 року позначено лише засипаний рів. Нині на цьому місці Соборна площа й сквер, а 2013 року під час розкопок знайшли фундаменти однієї з веж.

Чугуївські улани 1824 і 1835 років, ілюстрація XIX століття
Чугуївські улани, 1824 і 1835 рр.

Люди з різних місць

Чугуїв із самого початку був різноетнічним. За кілька років до першої групи додали ще чотириста стрільців і козаків, а 1696 року, за довідкою, до міста переселили півтори тисячі калмиків. Лишалися тут і полонені вихідці з Пруссії часів Семирічної війни, і каторжники. Чугуївців довго називали «зведенцями», тобто людьми, що зійшлися звідусіль. Калмицька спадщина збереглася в назві давньої вулиці в передмісті Осинівка, де згодом народився Рєпін.

XVIII століття: полк і статус міста

У 1700 році з городових козаків Чугуєва, Орла й Курська, а також хрещених калмиків і татар сформували особливі військові команди, які 1749 року перетворили на Чугуївський кінний козацький полк. У 1765 році Чугуїв став центром невеликого Чугуївського повіту Білгородської губернії. 1780 року місто отримало статус міста й стало повітовим центром Харківського намісництва, а 1797 року, коли повіт розформували, Чугуїв став заштатним містом Зміївського повіту.

Герб міста затвердила 21 вересня 1781 року імператриця Катерина II разом із гербами інших міст намісництва, але відомий він ще з 1752 року як герб на знамені Чугуївського полку. На ньому дві схрещені срібні шаблі, три срібні півмісяці й виноградна кисть із листям, що нагадує про садівництво й достаток винограду в околицях.

Будівля колишньої міської управи 1820-х років у Чугуєві
Будівля міської управи, 1820-ті роки

XIX століття: уланський полк, військові поселення й повстання

У 1808 році з козацького полку сформували регулярний Чугуївський уланський полк. Він брав участь у війнах із Туреччиною, у кампанії 1812 року, а в 1877 році в російсько-турецькій війні, зокрема в битві під Плевною. Полк розформували 1918 року.

19 грудня 1817 року полку призначили «осілість» у Чугуєві й повіті, тобто почали запроваджувати військові поселення. За цією системою військові жили з родинами на землі й водночас служили та вели господарство. Місто стало одним із центрів поселень кавалерії. Його перебудували: вирубали сади й виноградники, знесли мазанки, звели штаби, офіцерські особняки, школу кантоністів та одноповерхові кам'яні будиночки поселенців із трикутними фронтонами. Докладніше про це в статті про архітектуру. Збудували й шляховий палац (1819–1820), де зупинялися імператори, а 15 вересня 1859 року відбулася зустріч Олександра II з полоненим імамом Шамілем.

Влітку 1819 року відбулося повстання поселенців. За даними української Вікіпедії, воно почалося 9 липня й тривало приблизно місяць, а урядові війська на чолі з Аракчеєвим його придушили. Офіційна історична довідка громади повідомляє про понад 28 тисяч людей на охопленій території, 2003 заарештованих учасників, 275 засуджених до страти й 12 тисяч покараних шпіцрутенами. Інші тексти називають інші числа, тож до цифр слід ставитися обережно.

Систему поселень скасували 1857 року. У наступні десятиліття Чугуїв лишався військовим центром: з 1865 року тут діяло піхотне юнкерське училище, згодом військове училище. У 1846 році в сусідньому Кочетоку відкрили гідропатичний заклад, який прославив селище в південних губерніях. А наприкінці століття через місто пролягла залізниця, що допомогла йому стати промисловим осередком.

Ілля Рєпін і слобода Осинівка

5 серпня 1844 року (24 липня за старим стилем) у слободі Осинівка в Чугуєві народився Ілля Рєпін. Його батько Юхим Васильович служив у Чугуївському уланському полку, мати Тетяна Степанівна шила кожухи й навчала дітей. У 1855 році одинадцятирічного Іллю віддали в школу топографів, а після її закриття він навчався іконопису. З Чугуєвом художник не поривав: жив тут з жовтня 1876 до вересня 1877 року, у 1907 і 1914 роках приїздив у гості. Докладніше в статтях про його дітей і про музей.

XX століття: війни, зміни влади й авіація

Після 1917 року місто, як і вся Україна, неодноразово переходило з рук у руки. У грудні 1917 року Чугуїв без бою зайняв загін червоногвардійців. За довідкою, 1918 року місто входило до Української держави, влітку 1919-го його зайняла Добровольча армія, а в середині грудня 1919 року остаточно встановилася радянська влада. З грудня 1922 року місто у складі УРСР.

Музей Рєпіна готує біографічний реєстр випускників і викладачів Чугуївського військового училища, пов'язаних з українським державним і військовим будівництвом 1917–1921 років.

З травня 1938 року в Чугуєві почало формуватися військове авіаційне училище льотчиків-винищувачів, а 10 серпня 1938 року місту знову надали статус міста. Тоді ж почали працювати авіаремонтні майстерні, пізніше Чугуївський авіаційний ремонтний завод. У 1941 році училище закінчив майбутній тричі Герой Радянського Союзу Іван Кожедуб. Докладніше про цю сторінку історії в статті про чугуївське небо.

Від жовтня 1941 до серпня 1943 року місто двічі було під німецькою окупацією: його визволяли в лютому 1943 року й остаточно в серпні того ж року. Довідки наводять, що в роки війни понад чотири тисячі чугуївців загинули на фронтах, а полеглих воїнів поховано в чотирьох братських могилах міста. Бойових подробиць ми не наводимо, це тема для окремих досліджень.

Післявоєнні десятиліття принесли зростання. За довідками, населення міста було 22 657 осіб у 1959 році, 23 тисячі в 1966-му, 29 тисяч у 1976-му й 36 543 у 1989-му. У місті працювали заводи паливної апаратури, авіаремонтний, точного устаткування, «Гідрозалізобетон», будівельних матеріалів, харчові підприємства. 1969 року відкрили Художньо-меморіальний музей Рєпіна, 1984-го художню галерею «Лауреати премії ім. І. Ю. Рєпіна», а 1996 року на основі меморіального музею створили історико-культурний заповідник.

Незалежність і XXI століття

Після 1991 року Чугуїв став частиною незалежної України. З 2000 року в місті проходить Міжнародний Рєпінський пленер, а 2011 року відновили обласну премію імені Рєпіна. Того ж 2011 року на авіаремонтному заводі створили безпілотний комплекс «Стрепет», а в липні місто приймало нащадків Рєпіна з Франції.

12 червня 2020 року утворилася Чугуївська міська територіальна громада: до неї увійшли міська рада й сусідні Кочетоцька, Великобабчанська, Зарожненська та Кам'яноярузька ради. 19 липня 2020 року внаслідок адміністративної реформи старий Чугуївський район ліквідували, а Чугуїв став центром укрупненого нового району. Перші вибори до міської ради й міського голови відбулися 25 жовтня 2020 року.

25 вересня 2020 року біля Чугуєва розбився навчальний літак Ан-26Ш: загинули 26 осіб, серед них курсанти. Місто пережило це як власну втрату.

Повномасштабна війна

З 24 лютого 2022 року, з початку повномасштабного вторгнення Росії, Чугуїв потрапив під обстріли. Довідки повідомляють про удар по аеродрому та обстріл житлового будинку в перший день. За Вікіпедією, 7 березня 2022 року українські військові повернули контроль над містом. Оцінки перебігу подій у перші дні різняться, тому ми їх не деталізуємо. Обстріли тривали й пізніше: довідки згадують удари 19 липня 2024 і 18 липня 2025 року, внаслідок яких пошкоджено житлові будинки, дільницю сімейного лікаря й заклад освіти, є поранені.

Музей Рєпіна, за повідомленням на його сайті, у воєнний час відвідувачів не приймає, але продовжує публікувати дослідження про історію міста. Цей сайт не джерело новин і не змінює офіційних повідомлень: про безпеку читайте в розділі «Корисне».

Сучасна громада: територія й склад

Чугуївська міська громада розташована на північному сході Харківської області. За довідкою Вікіпедії, її площа становить 289 квадратних кілометрів, а населення на 2024 рік оцінювали в 36 957 осіб. До складу громади входять місто Чугуїв, селище Кочеток і села Василів Хутір, Велика Бабка, Зарожне, Кам'яна Яруга, Клугино-Башкирівка, Піщане та Тетлега. Рельєф рівнинний, порізаний ярами й балками, територією протікає Сіверський Донець та кілька менших річок.

Місцеве самоврядування представляє Чугуївська міська рада з 34 депутатів на чолі з міським головою, а виконавчий орган це виконавчий комітет. Контактну інформацію, актуальні рішення й послуги шукайте на офіційних ресурсах громади та в розділі «Корисне».

Архітектурна й релігійна спадщина

Центр міста зберігає риси забудови XIX століття. Довідка називає Чугуїв єдиним поселенням в Україні, де збереглися планування й регулярна забудова центру військових поселень за проектами петербурзької архітектурної комісії. Тут стоять будівля Штабів військових поселень, шляховий палац і Покровський собор, неокласична споруда 1826–1834 років із доричними портиками. На західній околиці міста, біля першого міського кладовища, розташована церква «Всіх скорботних Радість» (1851–1854). Довідка зазначає, що в радянські роки це був єдиний храм Чугуєва, який не закривали.

Музейний комплекс Рєпіна об'єднує меморіальний будинок на вулиці Музейній, художню галерею на Соборній площі, краєзнавчий відділ на Гвардійській і шляховий палац. Окремо про нього в статті про музей.

Освіта, наука, економіка

У різні роки в місті діяли загальноосвітні школи, гімназії, позашкільні заклади й професійні ліцеї. Їхній перелік змінюється, тому як чинний ми його не наводимо. Відомо, що біля міста розташований радіотелескоп УТР-2, один із найбільших у світі. За описом у довідці про район, спостереження з нього допомогли створити атлас зворотного боку Місяця.

Економічна довідка згадує авіаційний ремонтний завод, м'ясокомбінат, олійноекстракційний завод, молокозавод та підприємства з виробництва обладнання для очищення стічних вод. Яка частина підприємств працює сьогодні, ми не уточнювали. Каталог цього сайту збирає лише ті дані, які можна перевірити.

Природа поряд

Сіверський Донець, на якому стоїть місто, повільна річка: швидкість течії біля Чугуєва, за довідкою, близько 0,15 метра на секунду. Поруч створено кілька заказників, зокрема ландшафтні «Малинівський» і «Кочетоцька лісова дача» та ентомологічні території. Про них, а також про безпеку під час прогулянок після бойових дій читайте в статті про Донець і природу довкола міста.

Міста-побратими

Офіційний сайт громади називає партнерів і міст-побратимів: Кожєніце (меморандум 2001 року) і Старий Сонч (договір 2004 року) у Польщі, Вілмінгтон у штаті Огайо (2013), Клірфілд у штаті Юта (2023) у США, Кулдізький край у Латвії (2021), Дандерид у Швеції (2025), а також тристороннє партнерство з німецьким Нордгорном і нідерландським Кувордом (2025).

Де читати далі

  • Діти Іллі Рєпіна: статті про родину художника.
  • Чугуїв і небо: училище, завод, університет.
  • Під чугуївським знаменом: війська й поселення.
  • Архітектура: військові поселення й класицизм.
  • Музей Рєпіна: меморіальний будинок, галерея, краєзнавчий відділ.
  • Відомі люди Чугуєва.
  • День міста: історія свята.

Якщо ви знайшли в тексті помилку чи маєте документи, які допоможуть її виправити, напишіть нам через сторінку «Контакти».

Джерела

  1. Вікіпедія (uk): Чугуїв
  2. Вікіпедія (ru): Чугуев
  3. Вікіпедія (uk): Чугуївська фортеця
  4. Вікіпедія (uk): Чугуївське повстання
  5. Вікіпедія (uk): Чугуївський 11-й уланський полк
  6. Вікіпедія (uk): Військові поселення
  7. Вікіпедія (uk): Чугуївський район (1923—2020)
  8. Вікіпедія (uk): Чугуївська міська громада
  9. Вікіпедія (uk): Чугуїв (авіабаза)
  10. Вікіпедія (uk): Чугуївський авіаційний ремонтний завод
  11. repin.in.ua/uk/istoriya-muzeyu
  12. repin.in.ua/uk/shlyahoviy-palac
  13. repin.in.ua/uk/articles/shtaby-atrybut-viyskovyh-poselen-1817-1857
  14. repin.in.ua/uk/articles/dalekeblyzke-rozpovid-persha
  15. chuguiv-gromada.gov.ua/istoriia-chuhuieva
  16. chuguiv-gromada.gov.ua/symvolika-mista
  17. chuguiv-gromada.gov.ua/mista-pobratimi